Чи потрібно стимулювати розвиток біогазової енергетики?

Чи потрібно стимулювати розвиток біогазової енергетики?

На думку експерта галузі Юрія Епштейна, відповідь на це питання очевидна і однозначна.

Якщо ми хочемо бути разом з усім цивілізованим світом в прагненні запобігти катастрофічним змінам кліматичних умов шляхом скорочення викиду парникових газів, то — так, оскільки більшість видів сировини для біогазових комплексів – їх джерела.

Якщо ми хочемо поліпшити екологічну ситуацію в сільській і міській місцевості — зрозуміло, так.

Отже, розвивати біогазову енергетику нас змушують два ключових тренда розвитку людства на сучасному етапі – необхідність зниження викидів парникових газів та проблеми екології.

Провідні технології відновлюваної енергетики — сонячна і вітрова — дозволяють в значній мірі скоротити викиди парникових газів за рахунок заміщення викопних видів палива в енергетиці, промисловості, комунальному господарстві, але вони безсилі там, де їх джерелом є відходи людської життєдіяльності і на транспорті.

Залежно від різновиду джерел сировини для біогазових об’єктів розрізняють кілька їх категорій: 
1. У сільському господарстві і харчовій промисловості
2. На водоочисних спорудах
3. Харчові міські відходи
4. Полігони ТПВ

Основна відмінність між цими категоріями, на мій погляд, полягає в тому, що переважна кількість підприємств 1-ої категорії — приватні, а інші знаходяться в комунальній власності.

Є й інші особливості.

Біогазові комплекси при водоочисних міських спорудах, кількість яких у країнах ЄС становить близько 16 % і дорівнює нулю в Україні, — це споруди, будівництво яких здійснюється в процесі загальної реконструкції водоочисних споруд за рахунок комунальних та державних бюджетних коштів. Це великі міські інфраструктурні проекти, в яких терміни окупності зазвичай відходять на задній план і пріоритетом яких є питання престижності і екології.
Чи потрібні при цьому будь-які стимулюючі заходи, питання риторичне.

Харчові міські відходи — це відходи населення, ринків, продовольчих магазинів і підприємств харчування. Їх вивезення та утилізація здійснюються комунальними підприємствами та окремими приватними фірмами. Починаючи з 1 січня 2018 року в Україні де-юре заборонено захоронення таких відходів на комунальних полігонів, але де-факто воно триває.

Загальноприйняті методи утилізації таких відходів — компостування і анаеробна ферментація, проте обидва вимагають якісної попереднього сортування, яка на сьогодні в Україні відсутня.
Основний загальноприйнятий стимул — різке підвищення вартості вивозу і утилізації для джерела цих відходів — населення і підприємств. Як і за рахунок яких коштів це зробити — вирішувати уряду і міської влади.

Особлива категорія біогазових комплексів — на полігонах побутових відходів. Джерело сировини – гниючи  в їх товщі органічні відходи. Утворений в результаті процесів розкладання без доступу повітря звалищний  газ є готовим до вживання різновидом біогазу. Тому будівництво таких об’єктів максимально спрощено і вимагає мінімальних капітальних витрат. Терміни окупності тут, як правило, не перевищують 2 роки і, відповідно, від інвесторів у міської влади немає відбою. 

Якщо в ЄС частка біогазових об’єктів на полігонах ТПВ складає трохи менше 10 %, то у нас — майже 50 %. Оскільки в наявності явний перекіс і «зелений» тариф на електроенергію, отриману з звалищного газу, такий же, як і на повномасштабних біогазових комплексах в сільському господарстві, які потребують в рази більше капітальних витрат. Полігонним біогазовим комплексам в Україні сьогодні ніщо не загрожує і не заважає розвиватися — навіть можливе зниження «зеленого» тарифу з 2020 року. Єдина проблема — обмежена кількість полігонів з достатнім обсягом і доступністю наявного в їх глибинах звалищного газу.

Біогазові комплекси в сільському господарстві і суміжних підприємствах харчової промисловості. Ситуація тут неоднорідна.
Сільське господарство — це, переважно, вирощування різних видів овочів і рослин і тваринництво (свиноферми, ВРХ, птахокомплекси).

Суміжні підприємства харчової галузі — це підприємства первинної переробки продукції рослинництва і тваринництва. Особливе місце тут займають цукрові заводи, з їх величезною кількістю відходів — прекрасною сировиною для виробництва біогазу. Слідом за ними йдуть, на жаль, до сих пір не приватизовані спиртзаводи, а також заводи з виробництва крохмалю, по переробці картоплі, виробництва сиро-молочних продуктів, м’ясокомбінати та інші.

З усіх сільськогосподарських підприємств в найбільш привілейованому становищі сьогодні перебувають дуже нечисленні великі птахівницькі комплекси. Перерахувати які вистачить пальців обох рук. Утворюється у них кількість вкрай токсичних і небезпечних, з точки зору екології навколишнього середовища, відходів дозволяє навіть при існуючому зелений тариф будувати економічно ефективні і самодостатні біогазові комплекси. Єдиний потрібний для них захід стимулювання — це примус і посилення екологічного законодавства для додання їх керівникам більшої рішучості і цивілізованості.

Те ж, здебільшого, відноситься до підприємств цукрової промисловості. Багато з яких вже усвідомили ті можливості, які надає їм сьогодні біогазова енергетика для істотного збільшення економічної ефективності своєї роботи. Саме цим пояснюється сьогодні сплеск будівництва біогазових комплексів при цукрових заводах. Теофіпольський, Линовицький, Городище — Пустоварівський, Капітанівський, Корсунь-Шевченківський, Томашпільський, Юзефо — Миколаївський.

Хто сьогодні вкрай потребує підтримки з боку держави, так це кілька десятків тисяч великих, середніх і невеликих сільськогосподарських підприємств, яким існуюче законодавство в сфері поновлюваних джерел енергії не дозволяє ефективно використовувати наявні відходи, побічні продукти і власні можливості. Кількість тих, які виникають у підприємств тваринництва, не дозволяє навіть більшим з них будувати сьогодні рентабельні комплекси потужністю понад 1 МВт. Загальноприйняте додавання до складу сировини енергоємних рослин (силосної кукурудзи, цукрового сорго, соломи) також стало сьогодні нерентабельним, внаслідок підвищення цін на мінеральні добрива, пально-мастильні матеріали, заробітну плату і, відповідно, збільшення їх вартості.

Єдиний спосіб стимулювати будівництво тисяч біогазових комплексів в сільському господарстві — це ввести градацію по встановленої потужності і підвищити «зелений» тариф для невеликих. А також розробити для них додаткові заходи стимулювання. Як це робиться в багатьох країнах світу.

Наприклад, в Німеччині 2019 року, при майже повній відмові від твердих «зелених» тарифів на ВДЕ (не рахуючи спеціальних премій за «гнучке» вироблення електроенергії), діє гарантований тариф в розмірі 0,2314 євро / квт-година на 20 років для біогазових станцій потужністю менше 75 кВт, що працюють на відходах тваринництва (але не менше 80 %). Для більших гарантується довгострокове (10 років) кредитування під низький відсоток, субсидії за забезпечення можливості працювати під запит і на збільшення для цього раніше встановленої потужності.

В Австрії спеціальні тарифи даються тільки для ефективно працюючих біогазових комплексів.
Польщі — спеціальні «зелені» тарифи для біогазових комплексів менше 1 МВт, субсидії, гранти, позики під низький відсоток, звільнення від різних податків.
В Італії — різні видів спеціальних тарифів при потужностях менш 1 МВт.

Практично в кожній з країн Європи використовується широкий спектр механізмів підтримки проектів відновлюваної енергетики. До них відносяться фіксовані і прив’язані до поточних цін на електроенергію, тепло і газ спеціальні тарифи, звільнення від податків, пільгове та позачергове підключення до електричних і газових мереж, бонуси за ефективне використання теплової енергії, виробництво біометану, використання обмежених і мінімальних видів різних субстратів, безповоротні гранти і субсидії, довгострокове пільгове кредитування. Пріоритет, здебільшого, надається проектам невеликої потужності.

І тільки в Україні вся підтримка біогазової енергетики обмежується чинним тарифом 0,1239 євро за квт-годину електроенергії, який буде діяти до 2030 року, зазнавши за цей період часу два запланованих зниження на 10 % в 2020 і 2025 році.

Убогість існуючих заходів підтримки біогазової енергетики породили поточну ситуацію, при якій в Україні повністю відсутні виробництво відновлюваної природного газу — біометану, будівництво невеликих біогазових станцій в сільському господарстві, а всі описані в засобах масової інформації досягнення галузі зобов’язані одиничним  біогазовим комплексам, що будуються при цукрових заводах і на полігонах побутових відходів.

Чи можуть бути сьогодні успішними і мати прийнятний термін окупності біогазові проекти в сільському господарстві при встановленій потужності в діапазоні 1 — 5 МВт, при повній відсутності або невеликій кількості безкоштовних видів сировини (відходів тваринництва, цукрового жому та ін.)?

Можуть, але тільки в разі застосування оригінального концептуального рішення, розробленого консалтинговою компанією Акорд Лтд.

Про яке буде розказано на конференції AgroPower: Biogas — 2019, яка відбудеться в Києві 7 лютого 2019 року

Джерело: http://ecolog-ua.com/

Закрыть меню
Зворотній Зв'язок

 

×

Зворотний зв'язок